Ухів Іван Мокійович

«Курінь імені Івана Мазепи, сформований добр. Уховим в часи большевицького руху на повіті, науказую рахувати з 1-го травня неіснуючим і переформованим в повітову пішу сотню і повітову кінну сотню. Добродія Ухова, згідно його прохання, звільнити з посади старшини куріня. Лічу службовим обов’язком зазначить, що курінь імені Івана Мазепи сформований в самий тяжкий час, коли взагалі на Україні і, зокрема, на повіті панував бандитний большевизм, безладдя та руїна, тоді цей курінь був єдиною підставою Української влади на повіті, допоміг охоронить повний спокій населення повіту, схоронив величезні склади Державного майна в м. Могильові, припинив ту злочинну спекуляцію з державним майном, яка потирялась в часи большевицького руху. Зробив те, що тільки могли зробить кращі сини армії України.
З огляду на се, висловлюю щиру подяку добродію Ухову, який поклав величезну енергію, усій старшині і козакам покладаю надію, що козаки, котрі залишились у пішій та кінній повітових сотнях, будуть провадити так само щиро свою працю і добродій Ухов незабаром знову принесе свою молоду енергійну силу на користь України» [1, арк. 76].

З Наказу Могилів-Подільського повітового коменданта Андрія Вовка, 3 травня 1918 р.

Закінчив технічне училище у Києві.

З початком Першої світової війни закінчив школу прапорщиків.

1918 - в Армії УНР з 1918 р. Учасник вуличних боїв у Києві з більшовиками.

Воював у 9-му Стрілецькому полку 3-ї Залізної дивізії під командою Павла Шандрука.

1920 - важко поранений у бою за Вапнярку.

1920 (листопад) - разом із дружиною Тетяною, опиняється на інтернуванні в Румунії. Спершу, маючи надію на швидке повернення до України, мешкали неподалік україно-румунського кордону. У селі Грозинці (тепер Хотинського району Чернівецької області) Іван влаштовується на посаду управителя місцевого маєтку. Дружина  влаштувалася вчителькою початкових класів в сусідньому селі Бочківці.

1922 - через посилення контролю з боку румунської влади над українцями, що мешкали у прикордонній смузі, змушені з дружиною виїхати через Бухарест до Гамбургу.

1923.07.09 - старим кораблем «Кап Кастільо» (який потонув за 2 роки після подорожі Ухових) дісталися аргентинського берега

1923.07.09 -  Іван та Тетяна Ухови дісталися Буенос-Айреса, де прожили наступних 37 років.

1924 - став співзасновником першої в Буенос-Айресі громади УАПЦ.

Вже на схилі літ Іван виїхав до США, де вдруге одружився. З дружиною Анною мешкав у Санта Барбарі, де й помер на 77 році життя. Похований на цвинтарі Баунд-Брук у штаті Нью-Джерсі.

Нагороди
Хрест Симона Петлюри (№1584) 1937 р.